Тварини Карпат під охороною

Список  тварин занесених до Червоної книги України,
що зустрічаються в лісфонді ДП «Рахівське ЛДГ»

  • Беркут (Aquila chrysaetos)

    Беркут (Aquila chrysaetos (Linnaeus, 1758))
    Таксономічна належність: Клас — Птахи (Aves), ряд — Соколопо-дібні (Falconiformes), родина — Яструбові (Accipitridae). Один з 9-ти видів роду; один з 5-ти видів роду у фауні України.
    Природоохоронний статус виду: Вразливий.
    Ареал виду та його поширення в Україні: Пн. Америка, Євразія. В Україні гніздиться лише на високогірних ділянках Карпат (Львівська, Ів.-Франківська, Чернівецька, Закарпатська обл.). На міграції та зимівлі трапляється скрізь.
    Чисельність і причини її зміни: Наприкінці ХІХ — на поч. ХХ ст. гніздився не лише в Карпатах, але і на територіях сучасних Кіровоградської, Чернігівської, Житомирської, Рівненської, Дніпропетровської обл. У 1940– 1954 рр. чисельність осілої карпатської популяції не перевищувала 10–11 пар. У середині 1960-х рр. в Карпатах налічувалось 6–8 пар. Зараз карпатську популяцію оцінюють у 10–15 пар. Європейську гніздову популяцію у 2004 р. оцінювали у 8,4–11 тис. пар. На стан виду негативно впливають: знищення старих ділянок лісу, де птахи гніздяться; скорочення кормової бази; вбивство птахів для виготовлення опудал; випадкове потрапляння у мисливські пастки.
    Особливості біології та наукове значення: У гніздовий період трапляється у хвойних та широколистяних лісах, під час зимівлі по всій Україні. На місцях гніздування з’являється вже в лютому. Моногамний вид. Відкладання яєць починається наприкінці березня — у квітні. У кладці 1–2 яйця. Насиджування триває 43–45 діб. Зазвичай виживає одне пташення. Пташенята залишають гнізда у другій половині липня — серпні. Статевої зрілості досягає на 4–5 році. Тривалість життя 40–50 років. Перші пролітні птахи з’являються наприкінці вересня. Живиться птахами і ссавцями. Значне місце в живленні займає падло, яке птахи поїдають взимку.
    Морфологічні ознаки: Довжина тіла — до 900 мм, розмах крил — до 2170 мм. Маса тіла — до 6 кг. У дорослого птаха верх голови і задня частина шиї рудувато-вохристі з золотистим відтінком, інше оперення темно-буре; хвіст сіруватий з вузькими темними поперечними смугами, на кінці — широка темна смуга; восковиця і пальці жовті. У молодого птаха забарвлення темно-буре; основа махових пер біла; хвіст білий з широкою темною смугою на кінці; протягом 5 років оперенння поступово набуває вигляду, як у дорослого.
    Режим збереження популяцій та заходиз охорони: В Україні під час гніздування охороняється в Карпатському природному БЗ. Вид включено до CITES (Додаток ІІ), Бернську (Додаток ІІ) та Боннську (Додаток ІІ) конвенцію. Для покращання охорони виду необхідні: збалансоване ведення лісового господарства, створення мікрозаказників радіусом 0,5 км навколо гніздвлаштування штучних гніздівель, облаштування пунктів підгодівлі на місцях зимівлі, підвищення контролю за незаконним відстріломмоніторинг за забрудненням оточуючого природного середовища.
    Розмноження та розведення у спеціально створених умовах: Успішно розмножується в зоопарках країнЗх. Європи.
    Господарське та комерційне значення: Має місце браконьєрський відстріл.

  • Бражник мертва голова (Acherontia atropos)

    Бражник мертва голова (Acherontia atropos (Linnaeus, 1758))

    Таксономічна належність: Клас — Комахи (Insecta), ряд — Лускокрилі (Lepidoptera), родина — Бражники (Sphingidae). Один з 3 видів тропічносубтропічного роду, єдиний представник роду у фауні України.
    Природоохоронний статус виду: Рідкісний.
    Ареал виду та його поширення в Україні: Пд., частково Центральна та Пд.-Сх. Європа, Кавказ та Закавказзя, Мала та Зх. Азія, Пн. Африка. В Україні може зустрічатися скрізь, але спорадично. Мігрант.
    Чисельність і причини її зміни: У деякі роки нерідкісний вид, але загалом зустрічаються лише поодинокі особини. В кінці XIX ст. біло зафіксоване його масове розмноження на пд. Київщини (околиці Фастова). Останні 5–10 років у сприятливі роки нерідкісний у Криму. Зміни чисельності виду значною мірою пов’язані з погодними умовами. Інші причини: хімічна обробка пасльонових культур (особливо картоплі), викорчовування чагарників і руйнування місць перебування виду.
    Особливості біології та наукове значення: Бражник мертва голова зустрічається на полях, городах, в рідколіссях, на схилах ярів, що поросли повієм звичайним. Протягом року розвиваються 2 генерації. Літ імаго відбувається у травні–липні та у серпні–жовтні. Метелики живляться соком дерев, іноді бджолиним медом. Активний у сутінках та вночі. Може мігрувати, долаючи значні відстані. Самки відкладають по одному 30–200 яєць на пасльонові (картопля, дурман, тощо). Гусінь іноді живиться і на інших рослинах (жасмин, бузок, повій, брусниця, малина). Лялечки зимують у ґрунті на глибині 15–20 см. Чутливі до холоду, взимку часто гинуть. Українська популяція, мабуть, досить регулярно попов нюється мігрантами з пд.
    Морфологічні ознаки: Розмах крил — 95–125 мм. Статевий диморфізм невиразний. Дуже великий метелик з характерною зовнішністю: вузькі видовжені крила та товсте веретеноподібне тіло. Перед ні крила темно-бурі з нечітким малюнком у вигляді зубчастих жовтувато-бурих поперечних ліній. Задні крила жовті з двома чорними поперечними смугами. Груди чорні з брудно-жовтим візерунком, що трохи нагадує людський череп та перехрещені кістки. Черевце охристо-жовте з широкою повздовжньою блакитно-сірою смугою і темно-коричневими кільцями.
    Режим збереження популяцій та заходи з охорони: Як компонент біоценозу пасивно охороняється у заповідниках пд. України.
    Розмноження та розведення у спеціально створених умовах: Відомостей немає.
    Господарське та комерційне значення: В Україні немає. За кордоном 1 особина гарного ґатунку оцінюється серед колекціонерів у 3–5 євро.

  • Ведмідь бурий (Ursus arctos)

    Ведмідь бурий (Ursus arctos (Linnaeus, 1758))

    Таксономічна належність: Клас — Ссавці (Mammalia), ряд — Хижі (Carnivora), родина — Ведмедеві (Ursidae). Один з 4-х видів роду, один з видів роду в фауні України.
    Природоохоронний статус виду: Зникаючий.
    Ареал виду та його поширення в Україні: Територію України населяє раса середньоросійського ведмедя (Ursus arctos arctos Linnaeus, 1758), ареал якої охоплює Європу, Зх. Сибір до Єнісею, Алтай. Ареал в Україні в минулому охоплював лісову і частково степову зони. Наразі вид зберігся лише в регіоні Карпат. Заходи окремих особин трапляються на Поліссі (Київська та Сумська обл.).
    Чисельність і причини її зміни: Не перевищує 300 особин. Найбільше ведмедя в Закарпатській та Івано-Франківській обл. (до 200 особин), менше у Львівській (до 50 особин) найнижча чисельність ведмедя в Чернівецькій обл. — близько 20 особин. Причини змiни чисельностi: фрагментація ареалу, інтенсивна експлуатація та омолодження лісів і велике рекреаційне навантаження на них; високий рівень чинника непокою, браконьєрський відстріл тварин.
    Особливості біології та наукове значення: Типовий лісовий вид. В гірських районах надає перевагу мозаїчному деревостану, розчленованому заростаючими вирубками та субальпійськими луками. Барлоги влаштовує під виворотнями, в дуплах старих дерев, на схилах в чагарнику, серед кам´яних завалів. Початок та строки зимової сплячки коливаються залежно від погодних умов. Всеїдна тварина, причому рослинні корми можуть складати основну частину раціону. Народження ведмежат відбувається раз на два роки в кінці грудня — на початку січня. У виводку зазвичай двоє ведмежат, що тримаються з матір’ю до 2 років.
    Морфологічні ознаки: Стопоходяча тварина з масивним плечовим поясом. Голова крупних розмірів з масивним лобом та широко розставленими округлими вухами. Забарвлення хутра від світло-бурого чи рудуватого до темно-бурого. Маса тіла може сягати більше 400 кг.Режим збереження та заходи з охорониЗанесений до ЧКУ (2003), Червоного списку МСОП, CITES, і як вид, що підлягає особливій охороні, до Бернської конвенції. Ефективні заходи охорони: збереження і заповідання первісного середовища існування виду, екопросвітницька робота з населенням та розробка заходів, спрямованих на нівелювання конфлікту людини з хижаком та зменшення чинника непокою, локальні біотехнічні заходи з метою підвищення кормності угідь, боротьба з браконьєрством.
    Розмноження та розведення у спеціально створених умовах: Добре розмножується в умовах неволі (зоопарки Києва, Харкова, Одеси).
    Господарське та комерційне значення: Мисливський вид.

  • Видра річкова Lutra lutra Linnaeus

    Видра річкова (Lutra lutra Linnaeus, 1758)
    Таксономічна належність:
    Клас — Ссавці (Mammalia), ряд –Хижі (Carnivora), родина — Куницеві (Mustelidae). Один з 12-ти видів роду, один вид в фауні України.
    Природоохоронний статус виду: Неоцінений.
    Ареал виду та його поширення в Україні: Охоплює Європу, більшу частину Азії, Пн. та Зх. Африку. Зараз в Україні вид поширений скрізь, окрім Криму. Наприкінці 1980-х рр. відбулося розширення ареалу, пд. межа якого перемістилась у степову зону.
    Чисельність і причини її зміни: У 1961 році було обліковано ~1,6 тис., зараз ~ понад 10 тис. видр. Причини змiни чисельностi: спостерігається зростання чисельності, причиною чого є зменшення мисливського тиску та потепління клімату, яке дало змогу зимовим мігрантам освоїти нові місця. Стабільна чисельність, з тенденцією до збільшення спостерігається на Пд. України. На сьогодні в межиріччі Дністра та Дунаю мешкає щонайменше 70 особин цього виду.
    Особливості біології та наукове значення: Видра веде сутінково-нічний спосіб життя. Живе в норі з 1–2 входами, що розташовані під водою і над нею; часто займає старі ондатрові та боброві житла. Харчується рибами, амфібіями та річковими раками. Весною її раціон доповнюють комахи, п`явки та мушлі. Не гребує вона рептиліями, водоплавними птахами, гризунами та землерійками. Іноді робить схованки корму під нависами берегів. Молоді тварини також їдять рослинні корми (плоди культурних та безхлорофільні частини водних рослин). Статева зрілість наступає у віці 16–17 місяців. Вагітність (з ембріональною діапаузою) — 240–365 діб. Період розмноження у видри розтягнутий у часі, тому пологи можуть відбуватися упродовж всього року, але найчастіше — у квітні–червні. У виплоді буває 2–3 (1–5) малюків, які народ жуються 1 раз на рік переважно у норі, хоча відомі випадки їх знахідок у відкритому лігві. У 1,5-місячному віці щенята починають вилазити з нори, у 2,5 місяці здатні до самостійного полювання, хоча ще тривалий час потребують піклування з боку матері. Різні водойми, але віддає перевагу озерам, старицям, річкам з захаращеними берегами та заростями очерету. У деяких місцях живе на узбережжі морів.
    Морфологічні ознаки: Порівняно великий звір: довжина тіла самців — 46–90 см, самок — 54–68 см, маса: 6–10 та 3–6 кг. Має довгий хвіст (21–46 см), щільне та коротке хутро коричневого відтінку; пальці на задніх ногах з`єднані шкірястими перетинками.
    Режим збереження популяцій та заходи з охорони: Виднесений до ІІ видання ЧКУ. Як вид, стан якого близький до загрозливого, занесено до Червоного списку МСОП, до I додаткуCITES, а як вид, що підлягає особливій охороні, до Бернської конвенції. Охороняється на території більшості державних заповідників та багатьох об’єктів ПЗФ.
    Розмноження та розведення у спеціально створених умовах: Добре розмножується в неволі, але в Україні не розводять.
    Господарське та комерційне значення: Мисливський вид.

  • Глушець (глухар) Tetrao urogallus
    Глушець (глухар) (Tetrao urogallus (Linnaeus, 1758))

    Таксономічна належність: Клас — Птахи (Aves), ряд — Куродібні (Galliformes), родина — Тетерукові (Tetraonidae). Один з 2-х видів роду; єдиний вид у фауні України, представлений 2-ма підвидами: T. u. pleskei (Полісся) та T. u. rudolf (Карпати).
    Природоохоронний статус виду: Зникаючий.
    Ареал виду та його поширення в Україні: Від Піренеїв та Великобританії до р. Лени і Пн. Монголії. В Україні трапляється на Поліссі та у Карпатах. На Поліссі на початку ХХ ст. був поширений у всіх великих лісах. Зник з околиць Києва після 1918 р., Славути (Хмельницька обл.) і Дубна (Рівненська обл.) — після 1923 р., Чернігівської обл. — у 1930-х рр., Київської обл. — на поч. 1970-х рр. В останні роки простежується тенденція до розчленування ареалу на ізольовані ділянки.
    Чисельність і причини її зміни: На початку 1970 рр. в Україні нараховано понад 8 тис. ос., у 1981 р. — 4581, у 1997 р. — 3610, у 2005 р. — 3831. Найбільша чисельність виду у Житомирській обл. (711 ос. у 2007 р.). Осіння щільність населення у Карпатах — 0,3–0,9, на Поліссі — 0,1–0,6 ос. на 1 тис. га. Зниження чисельності зумовлюють: скорочення площ ягідників, стиглих хвойних лісів, вирубування дерев біля токовищ, браконьєрство, вплив ворогів виду (собака єнотоподібний, яструб великий, бродячі собаки і коти).
    Особливості біології та наукове значення: Осілий вид. Заселяє ліси тайгового типу. На Поліссі — соснові і сосново-березові ліси, багаті на ягідники, поблизу боліт (особливо верхових), галявин, згарищ. У Карпатах — приполонинні смерекові ліси, криволісся до висот 1500 м н. р. м. Полігам з груповим характером токування. За незмінних умов токовища зберігаються десятиліттями. Токує у середині березня–травні. Кладки з 4–16 яєць в кінці квітня — на початку травня. Насиджування триває 22–23 доби. Пташенята — з кінця травня до початку червня. Живиться хвоєю, ягодами чорниці, журавлини тощо.
    Морфологічні ознаки: Маса тіла дорослих птахів: самця (сам ки) — 3500–6500 (1440–2210) г. Розміри самця (самки): довжина тіла — 955–992 (620–675) мм, довжина крила — 377–430 (280–322) мм, розмах крил — 1250–1320 (870–980) мм. Самець чорно-бурий з «бородою», над оком червона «брова», біля основи крила — біла пляма, дзьоб білий. Самка бура, дзьоб бурий.
    Режим збереження популяцій та заходи з охорони:Занесено до ЧКУ (1994), Додатку ІІ Бернської конвенції. Охороняється в Карпатському БЗ, «Ґорґани», Поліському, Рівненському, Черемському ПЗ, Вижницькому, Карпатському, «Сколівські Бескиди» НПП. Необхідно створюти пам’ятки природи на токовищах, заборонити рубки лісу, туристичну діяльність у гніздових стаціях, налагодити штучне розведення з наступною інтродукцією в природне середовище.
    Розмноження та розведення у спеціально створених умовах: Розмножують у Росії, Німеччині, Польщі тощо.
    Господарське та комерційне значення: В минулому мисливський вид, на який заборонене полювання.

  • Горностай Mustela erminea
    Горностай (Mustela erminea (Linnaeus, 1758))

    Таксономічна належність: Клас — Ссавці (Mammalia), ряд — Хижі (Carnivora), родина — Куницеві (Mustelidae). Один з 20-ти видів роду, один з 6-ти видів роду в фауні України.
    Природоохоронний статус виду: Неоцінений.
    Ареал виду та його поширення в Україні: Більша частина Європи, гори Кавказу та Середньої Азії, Сибір, Пн. Монголія, Китай та Пн. Америка. В Україні поширений скрізь, окрім Криму та деяких степових р-нів.
    Чисельність і причини її зміни: Невідома. У 1999 р. у Дунайському заповіднику було обліковано 330-470 особин. На о-вах Кременчуцького водосховища, у Чорноморському заповіднику, в дельті Дністра мешкає по 10–50 тварин. У Донецькій та Луганській областей чисельність оцінюють у 500–600 особин. Причини змiни чисельностi: трансформація водно-болотних угідь. Суттєво погіршило ситуацію депресія популяцій водяної нориці — основної жертви хижака.
    Особливості біології та наукове значення: Горностай віддає перевагу зволоженим ділянкам з високим травостоєм. Мешкає у дуплах, під хмизом та в різних порожнинах. Він харчується норицями, мишами, ховрахами, пацюками, ондатрами та водоплавними птахами, хоча також їсть риб, амфібій, рептилій та плоди рослин. Робить схованки харчів. Самки дуже рано стають статевозрілими. Тривалість вагітносі разом з ембріональною діапаузою становить 240–393 доби. Шлюбний період триває близько 6 місяців, у виводках буває 3–14 щенят. Береги водойм, болота, заплавні та байрачні ліси, іноді агроценози та населені пункти.
    Морфологічні ознаки: Невелика тварина, довжина тіла самців — 26–31, самок — 20,5–26,8 см; маса, відповідно: 158,3–320 та 142,5–205 г. Має невисоке щільне хутро, яке влітку набуває коричневатожовтувато-сірого, а взимку, окрім кінцевої чорної третини хвоста, — білого забарвлення.
    Режим збереження популяцій та заходи з охорони: Занесено до ІІ видання ЧКУ, Червоного списку МСОП і як вид, що підлягає охороні, до Бернської конвенції. Охороняється на території державних заповідників (Дунайський, Луганський, Український степовий, Чорноморський, Карпатський, Канівський, Розточчя, Поліський та ін.), національних парків та інших об`єктів ПЗФ.
    Розмноження та розведення у спеціально створених умовах: Добре розмножується, але в Україні не розводять.
    Господарське та комерційне значення: Був мисливським видом.

  • Дятел білоспинний Dendrocopos leucotos
    Дятел білоспинний (Dendrocopos leucotos (Bechstein, 1803))

    Таксономічна належність: Клас — Птахи (Aves), ряд — Дятлоподібні (Piciformes), родина — Дятлові (Picidae). Один з видів політипного роду Dendrocopos; один з 5-ти видів у фауні України.
    Природоохоронний статус виду: Рідкісний.
    Ареал виду та його поширення в Україні: Суцільна смуга ареалу від Сх. Європи через усю Пн.-сх. Азію до Пд. Китаю, узбережжя Охотського моря та о-вів Японії. Займає зх. частину Скандинавського п-ова, мозаїчно поширений в долині Ельби, вздовж кордону Німеччини та Австрії, на пд. Балканського п-ова. В Україні поширений відносно мозаїч-но, найчастіше трапляється на Розточчі, у Сх. Карпатах, на Зх. та Житомирському Поліссі та на пн. сх. країни.
    Чисельність і причини її зміни: Європейська популяція близько 180 тис. пар. Загальну чисельність виду в Україні оцінено в межах 570–930 пар. За останні 20 років чисельність виду скоротилась більше ніж у 3–4 рази. Причиною зміни чисельності є практика суцільних рубок старих лісів. Екс-плуатація лісових масивів особливо зросла за останні два десятиліття.
    Особливості біології та наукове значення: Осілий вид, типовий моногам. У Карпатах та на Розточчі оселяється у пралісах або старих букових лісах, обов’язково з високим відсо-тком (не менше 5–7%) старих трухлявих де-рев. У Поліссі найчастіше займає вологі ліси або ж лісові заплави рік та біля берегів озер. Гніздиться у дуплах м’яких порід дерев. Гніз-дування у березні-червні. Кладка з 3–5 яєць. Насиджування здійснюють обидва птахи. Тривалість інкубації 11–12 днів, виліт моло-дих через 24–28 діб після вилуплювання. Успішність гніздування в Україні скорочуєть-ся через порушення лісового законодавства та зростання чисельності хижаків (зокрема кунячих). Успіх розмноження не перевищує 2,1–2,4 молодих на пару. У живленні перева-жають ксилофаги, личинки комах, лялечки мурашок різних видів.
    Морфологічні ознаки: Довжина тіла: 240–260 мм; маса сам ця: 105–112 г, самки: 105–106 г. Виражений статевий диморфізм. У самця верх голови червоний, а у самки — чорний. Потилиця та верхня частина спини чорні, нижня частина спини біла. Боки тулуба з повздовжніми вузькими темними рисками. Черево біле. Підхвістя і задня частина черева червоні.
    Режим збереження та заходи охорони: Знаходиться під захистом Бернської конвенції (Додаток ІІ). Охороняється у заповідниках — Поліський, Карпатський, «Ґорґани», «Розточчя», НПП: Шацькому, «Сколівські Бескиди», Карпатському, «Прип’ять-Стохід». Необхідні спеціальні менеджмент плани для підтримки природних лісостанів з високим відсотком старих дерев м’яких порід як на незаповідних, так і на заповідних територіях.
    Розмноження та розведення у спеціально створених умовах: Відомостей немає.
    Господарське та комерційне значення: Важливий у системі біологічного захисту лісових екосистем.

  • Жаба прудка Rana dalmatina Fitzinger in Bonaparte
    Жаба прудка (Rana dalmatina Fitzinger in Bonaparte, 1839)

    Таксономічна належність: Клас — Земноводні (Amphibia), ряд — Безхвості земноводні (Anura), родина — Жаби (Ranidae), рід — Бура (трав’яна) жаба (Rana).
    Природоохоронний статус: ЧКУ (категорія «Зникаючі види»). Додаток II Конвенції про охорону дикої флори і фауни та природних середовищ існування в Європі (категорія «Види, що підлягають особливій охороні»), Червона книга хребетних Міжнародного союзу охорони природи (МСОП).
    Ареал виду та його поширення в Україні: Від пн. Франції та пд. Швеції, пн.-сх. Іспанії, на пд. увесь Балканський та більша частина Апеннінського п-ва; на сх. до Карпат, Молдови і України. Трапляється на крайньому пн. зх. Туреччини. В Україні — в Закарпатській, Чернівецькій і зх. Вінницької обл., можливо, є на пд. зх. Одеської обл.
    Чисельність і причини її зміни: Під час нересту — 3–8 ос., по закінченні 0,3–2 ос./100 м. Чисельность зменшується при трансформації біотопів, зменшенні місць для розмноження та їх забрудненні.
    Особливості біології та наукове значення: З’являється в березні, віддає перевагу широколистяним лісам, під час нересту активна цілодобово, після закінчення — у першу половину дня, при підвищеній вологості — цілий день. Зимують як у водоймах, так і на суші.
    Морфологічні ознаки: Переважають світло-коричневі чи бурооливкові тони, на межі голови й тулуба темна Λ-подібна пляма, є спинно-бокові складки. Від ніздрів і через область очей та барабанних перетинок ідуть коричневі смуги. На задніх кінцівках зазвичай поперечні темні смуги. Черево однотонно-світле. Барабанна перетинка велика і приблизно відповідає розмірам ока. Резонатори у самців відсутні, в сезон нересту на перших пальцях передніх кінцівок сіро-жовті шлюбні мозолі. Задні кінцівки довгі й заходять скоковим (надступаковогомілковим) суглобом далеко за кінець морди. Парування та відкладання ікри після зимівлі припадає на кінець березня — початок квітня. Великих скупчень на нерестилищах не утворює і у водоймах перебуває недовго. Ікру відкладає окремими грудочками (у кладці 800−1700 ікринок) на підводні рослини, ікра не спливає на поверхню. Період метаморфозу — близько 55 днів. Тривалість життя — близько 7 років.
    Режим збереження популяцій та заходи з охорони: Зберігаються на природоохоронних територіях, спеціальні заходи з охорони відсутні.
    Розмноження та розведення у спеціально створених умовах: Відомостей немає.
    Господарське та коммерційне значення Відомостей немає.

  • Жук-олень, рогач звичайний Lucanus cervus cervus
    Жук-олень, рогач звичайний (Lucanus cervus cervus (Linnaeus, 1758))

    Таксономічна належність: Клас — Комахи (Insecta), ряд — Твердокрилі (Coleoptera), родина — Жуки-олені (Lucanidae).
    Природоохоронний статус виду: Рідкісний.
    Ареал виду та його поширення в Україні: Пн. Африка, Середня та Пд. Європа, на пн. до пд. Англії, пд. Швеції, Латвії; в європейській частині Росії пн. межа йде від Бєларусі до Смоленська, Тули, Рязані, Мордовії, пд. Татарстану і на сх. досягає передгірь Уралу. В Україні вид поширений майже на всій території, крім пд.-сх. областей.
    Чисельність і причини її зміни: Зустрічається рідко, але локально у великій кількості. Зменшення кількості жука пов’язане з прийнятою методикою лісогосподарювання, за якою багато дерев не доживають свого природнього віку. Молоді посадки дерев не придатні для харчування та розмноження виду.
    Особливості біології та наукове значення: П’яти- або шестирічна генерація. Відкладають яйця в дупла, старі пні, стовбури, що впали, головним чином на дубі, іноді інших породах (бук, липа, верба, ясен, тополя, сосна, плодові). Сапрофітофаг, живиться соком, що витікає з дерев. Личинки розвиваються в гнилій деревині. Стаціями цього виду є старі широколистяні ліси різних типів, але частіше дубові.
    Морфологічні ознаки: Довжина самця сягає 50–80 мм (з рогами), самки — 30–50 мм. У самців голова з величезними рогами (верхні щелепи). Самки позбавлені рогів. Забарвлення самок однотонне чорно-буре, у самців роги та надкрила коричневі а інші частини тіла — чорна.
    Режим збереження популяцій та заходи з охорони: Занесений до Червоних книг Бєларусі, Литви, Латвії. Знаходиться під охороною в Болгарії, Польщі, Німеччині, Чехії, Словаччині, Франції, Швейцарії. Додаток ІІІ Бернської конвенції.
    Розмноження та розведення у спеціально створених умовах: Цілком можливе, але через дуже довгий (в природних умовах до 5–6 років) розвиток в личинковій стадії є дуже кропіткою та дорогою справою.
    Господарське та комерційне значення: Відомостей немає.

  • Золотомушка червоночуба Regulus ignicapillus
    Золотомушка червоночуба (Regulus ignicapillus (Temminck, 1820))

    Таксономічна належність: Клас — Птахи (Aves), ряд — Горобцеподібні (Passeriformes), родина — Золотомушкові (Regulidae). Один з 5-ти видів роду; один з 2-х видів роду у фауні України. Гніздиться номінативний підвид. Для Гірського Криму описаний ендемічний підвид — R .i. tauricus.
    Природоохоронний статус виду: Неоцінений.
    Ареал виду та його поширення в Україні: Гніздовий ареал — Пн. Африки, більшість території Європи, Мала Азія. В Україні гніздиться в гірських місцевостях Карпат та Криму, локально трапляється на Зх. Поліссі. Відомі зальоти в різні р-ни України (Одеська, Херсонська, Чернівецька, Львівська, Київська обл.).
    Чисельність і причини її зміни: Більш 90% світової популяції знаходиться в Європі (3,3–6,7 тис. пар), де статус виду — сприятливий, стан більшості європейських популяцій стабільний. В Україні поширений локально. Загальна чисельність оцінюється в 400 пар, у Карпатах не відома, в Криму низька (150–200 пар). У Криму навесні самці, що співають, трапляються через 150–200 м один від одного (в лісах), у парках м. Ялта — 5–6 на 20 га, у Карпатах — до 2–3 на100–1000 га гніздопридатних біотопів. Негативні чинники: зростання об’ємів лісогосподарських робіт у гніздовий період, зменшення площі старих лісів, порушення ярусності, зростання площ монокультур, яких вид уникає.
    Особливості біології та наукове значення: Гніздовий перелітний птах, у Криму трапляється і взимку. У Криму обирає гірські хвойні ліси, а також лісопарки і парки, у Карпатах — мішані ялицево-букові та смереково-букові ліси, на Зх. Поліссі — старі сосняки. У періоди міграцій трапляється у степовій та лісостеповій зонах. Гніздовий період у Криму з кінця лютого, у Карпатах — з кінця квітня. Протягом року два виводки (1-й — у травні–червні, 2-й — червні–серпні). У кладці 7–11 яєць. Будує гніздо та насиджує кладку (14–16 днів) самка. Пташенята вилітають через 15–16 днів після вилуплення. Живиться переважно комахами.
    Морфологічні ознаки: Дуже дрібний птах: довжина тіла — 9 см, маса — 4–6,5 г. Оперення верху оливковозелене, низу — білувате з легким бурим відтінком. У самця на тім’ї жовто-гарячо-червона пляма, яка окреслена спереду і з боків чорним; над оком біла «брова»; через очі проходять чорни смуги. У самки «шапочка» жовта, а у молодих її нема.
    Режим збереження популяцій та заходи з охорони:Внесено в перелік Бернської конвенції (Додаток ІІ). ЧКУ (1994). Охороняється у Карпатському БЗ, Кримському ПЗ, Ялтинському гірсько-лісовому, ПЗ «Мис Март’ян», «Ґорґани». Нез’ясований статус в Ужанському, Карпатському, Шацькому НПП. В Україні вивчений недостатньо, для збереження виду необхідна спеціальна програма.
    Розмноження та розведення у спеціально створених умовах: Відомостей немає.
    Господарське та комерційне значення: Відомостей немає.

  • Кіт лісовий Felis sylvestris Schreber
    Кіт лісовий (Felis sylvestris Schreber, 1777)

    Таксономічна належність: Клас — Ссавці (Mammalia), ряд –Хижі (Carnivora), родина — Котові (Felidae). Один з 5-ти видів роду, один вид роду в фауні України.
    Природоохоронний статус виду: Вразливий.
    Ареал виду та його поширення в Україні: Займає лісові обл. Середньої та Пд. Європи, Малої Азії та Кавказу. Україна є сх. кордоном номінативної форми лісового кота. Сучасний ареал кота лісового в Україні охоплює Карпатський регіон, окремі райони Вінницької, Кіровоградської та Одеської обл. В XVII–XVIII ст. вид траплявся в Карпатах, на Волині та Сумщині.
    Чисельність і причини її зміни: Можна оцінити в 400–500 особин; більшість облікованих тварин при цьому припадає на Закарпатську область. Причини змiни чисельностi: скорочення площ старих листяних лісів, зокрема дібров; відстріл тварин під час здійснення регуляції чисельності бродячих свійських котів та під час полювань, загибель у браконьєрських самоловах та від мисливських псів; рекреаційне та господарське навантаження на лісові та плавневі ділянки. Серед несприятливих кліматичних факторів важливе значення має глибина снігового покриву.
    Особливості біології та наукове значення: Характерні біотопи: широколистяні та мішані, рідше шпилькові та плавневі ліси. В гірських районах для виду характерні сезонні вертикальні переміщення. Основу раціону складають мишоподібні гризуни та птахи. Тварини ведуть одиночний, переважно присмерековий та нічний спосіб життя. Виводкові лігвища та тимчасові сховища влаштовують в дуплах старих дерев, розколинах скель, заломах очерету та звалищах хмизу. Народжують за рідкісними винятками раз на рік в кінці квітня — на початку травня. У виводку зазвичай 3–4 кошенят. Нерідко дикий кіт відвідує території поблизу населених пунктів.
    Морфологічні ознаки: Тіло масивне, на невисоких ногах з крупними ступнями. Хвіст товстий, відносно короткий, з тупим кінчиком. Вуха широко поставлені. Забарвлення хутра однотонне, сіро-руде, з мармуровим малюнком у вигляді розмитих видовжених темних плям. Є виражений темний ремінь по лінії хребта. На животі шерсть світліша, на горлі світла пляма. На хвості 4–5 темних кілець. Режим збереження популяцій та заходи з охорони Занесений до ІІ видання ЧКУ (1994), Червоного списку МСОП, CITES, і як вид, що підлягає особливій охороні, до Бернської конвенції. Для збереження кота лісового необхідно заборонити відстріл бродячих свійських котів в місцях існування виду, інтенсифікувати боротьбу з браконьєрством та посилити контроль за дотриманням правил утримання псів; створити заказники в місцях розмноження виду.
    Розмноження та розведення у спеціально створених умовах: Наразі факти розмноження в зоопарках України невідомі. В зоопарках Європи розмножується.
    Господарське та комерційне значення: В минулому мисливський вид.

  • Кумка жовточерева Bombina (Bombina) variegata
    Кумка жовточерева (Bombina (Bombina) variegata (Linnaeus, 1758))

    Таксономічна належність: Клас — Земноводні (Amphibia), ряд — Безхвості земноводні (Anura), родина — Джерелянки (Bombinatoridae), рід — Джерелянка (Bombina).
    Природоохоронний статус ЧКУ (категорія «Вразливі види»). Додаток II Конвенції про охорону дикої флори і фауни та природних середовищ існування в Європі (категорія «Види, що підлягають особливій охороні»), Червона книга хребетних Міжнародного союзу охорони природи (МСОП).
    Ареал виду та його поширення в Україні: Гірська Європа (відсутні на Іберійському п-ві, пн. Італії), Франція, Німеччина, Данія (в Англії інтродукований), Апеннінському та Балканському п-ви, на сх. до Українських Карпат. В Україні — в Карпатах (до 2000 м) та Передкарпатті.
    Чисельність і причини її зміни: У передгір’ях та низькогір’ях (від 350–600 до 900 м) 10−50 (і більше) особин на 100 м берегової лінії. Чисельность пов’язана з трансформацією біотопів, зменшенням місць для розмноження та їх забрудненням.
    Особливості біології та наукове значення: Початок парування — в березні в стоячих і слабкопроточних водоймах, іноді в струмках та річках. Трапляються у хвойних, листяних та мішаних лісах, на полонинах, у чагарниках, на луках та в полях. Активні як удень так і вночі. Зимівля починається з вересеня–листопада, проходить в порожнинах під камінням, поваленими деревами, в норах гризунів тощо, інколи активні у термальних джерелах взимку.
    Морфологічні ознаки: Зверху оливково-зеленкувата з невиразними дрібними темними плямами. На жовто-оранжевому тлі черева, яке переходить знизу на задні кінцівки, великі темні плями, їх площа менша за жовтооранжве тло. На спині горбки з гострими шипиками. У самців резонаторів бракує, в шлюбний сезон на перших трьох пальцях передніх кінцівок та на нижньому боці передрамен є шлюбні мозолі; довжина тулуба — 27–50 мм. Нерест — з березеня–серпня. Самка відкладає близько 100 ікринок у вигляді однієї або кількох порційних кладок (по 10–30), прикріплюючи їх до підводних предметів. Метаморфоз завершується за 2 або більше місяці. Найбільший вік — близько 15 років. Статевозрілість настає на 3 році життя.
    Режим збереження популяцій та заходи з охорони: Збереження здійснюється на природоохоронних територіях на загальних умовах, спеціальні заходи з охорони відсутні.
    Розмноження та розведення у спеціально створених умовах: Відомостей немає.
    Господарське та коммерційне значення Відомостей немає.

  • Махаон Papilio machaon
    Махаон (Papilio machaon (Linnaeus, 1758))

    Таксономічна належність: Клас — Комахи (Insecta), ряд — Лускокрилі (Lepidoptera), родина — Косатцеві (Papilionidae). Один з близько 200 видів роду; у фауні України представлений номінативним підвидом.
    Природоохоронний статус виду: Вразливий.
    Ареал виду та його поширення в Україні: Пн.-Зх. Африка, Євразія (окрім тропічних регіонів), Пн. Америка. В Україні зустрічається повсюдно.
    Чисельність і причини її зміни: На окремих ділянках у декілька га може досягати у пік льоту імаго до 10–20 особин на 1 ділянку, в основному ж не перевищує 0,1– 1 особин на 1 га. Причини зменьшення чисельності: погіршення стану біотопів унаслідок господарської діяльності (застосування пестицидів, надмірне випасання худоби, викошування та випалювання трав тощо).
    Особливості біології та наукове значення: Дає 2 (на пд. іноді 3) генерації на рік. Літ метеликів — з кінця квітня до вересня. Самка відкладає по 1–2 яйця на кормові рослини. Розвиток яєць триває 5–12 днів. Гусінь живиться на рослинах родини зонтичних. Зимує лялечка.
    Морфологічні ознаки: Розмах крил — 69–92 мм. Візерунок крилсамця та самки ідентичний: загальний фон забарвлення жовтий. Передні крила з темними плямами та жилками, з широкою чорною облямівкою та жовтими плямами на ній. Задні крила мають чорні хвостики, чорну облямівку з синіми та жовтими плямами та червонувате очко в задньому куті крила.
    Режим збереження популяцій та заходи з охорони: Охороняється у всіх заповідниках України. У місцях з високою чисельністю особин виду доцільним є створення ентомологічних заказників, лімітування випасу худоби та сінокосіння, заборона випалювання трав.
    Розмноження та розведення у спеціально створених умовах: Відомостей немає.
    Господарське та комерційне значення: Відомостей немає.

  • Норка європейська Mustela lutreola
    Норка європейська (Mustela lutreola Linnaeus, 1758)

    Таксономічна належність: Клас — Ссавці (Mammalia), ряд — Хижі (Carnivora), родина — Куницеві (Mustelidae). Один з 20-ти видів роду, один з 6-ти видів в фауні України.
    Природоохоронний статус виду: Зникаючий.
    Ареал виду та його поширення в Україні: Центральна та Сх. Європа, Туреччина, Кавказ та Приуралля.
    Чисельність і причини її зміни: Невідома — орієнтовно, в Україні мешкає 200–300 особин. Причини змiни чисельностi: інтенсивна трансформація водно-болотних угідь в процесі їх господарського та рекреаційного використання. У 1976–80 рр. у Житомирській обл. чисельність, у порівняні з 1971–75 рр., скоротилася в 4 рази. У 1987 р. у пониззі Дністра мешкало 60 норок, а у 2000 р. — близько 10. Стабільна чисельність, з тенденцією до збільшення спостерігається на Півдні України. На сьогодні в межиріччі Дністра та Дунаю мешкає щонайменше 70 особин цього виду. Негативний вплив на популяції європейського виду створює більш конкурентно спроможня американська норка. Експериментально доведено, що при їх паруванні вагітність закінчується резорбцією ембріонів.
    Особливості біології та наукове значення: Їжа норки: риба (20–35%), жаби (25–73%), раки (5–30%), молюски, комахи, полівки, миші та водоплавні птахи. Часто робить схованки корму. Статевої зрілості досягає у 9–11 місяців. Вагітність триває 40–43 дні. У квітні–липні самка народжує 1–7 сліпих щенят, які стають самостійними у 2,5–3 місяці. Веде осілий спосіб життя і має невелику індивідуальну ділянку (12–100 га). Здебільшого вона контролює 250–2000 м берегової лінії шириною 50–100 м. Типовим житлом хижака є нора з 1–2 надводними входами (Ø 8–10 см), довжиною 1,5 м, що ведуть у гніздову камеру розміром 48х55 см. В місцях мешкання ондатри і бобра залюбки використовує їх хатки і нори. Річки, стариці, озера, острови, гірські потоки, меліоративні канали з захаращеними, порослими лісом та гідрофільною рослинністю берегами.
    Морфологічні ознаки: Невелика тварина з блискучим коричневим хутром темного або світлого відтінків. Верхня та нижня губи білого кольору, іноді має білі плями на горлі, грудях та череві. Довжина тіла самців — 30–44, самиць — 25–35 см, маса, відповідно: 502–949 та 370–700 г.
    Режим збереження популяцій та заходи з охорони: Як вид, що знаходиться під загрозою знищення занесено до ІІ видання ЧКУ, Червоного списку МСОП і як вид, що підлягає особливій охороні, до Бернської конвенції. Охороняється в Дунайському, Карпатському БЗ, Нижньодністровському НПП та можливо в Канівському державному заповідниках.
    Розмноження та розведення у спеціально створених умовах: Розмножується добре, в Україні не розводять.
    Господарське та комерційне значення: Раніше мисливський вид.

  • Орябок Tetrastes bonasia
    Орябок (Tetrastes bonasia (Linnaeus, 1758))

    Таксономічна належність: Клас — Птахи (Aves), ряд — Куродібні (Galliformes), родина — Тетерукові (Tetraonidae). Один з 2-х (за деякими джерелами, один з 3-х) видів роду; єдиний вид роду в Україні.
    Природоохоронний статус виду: Вразливий.
    Ареал виду та його поширення в Україні: Охоплює лісову смуги Європи і Азії. У Зх. та Центральній Європі трапляється у гірських лісах Альп, Родоп, Арден, Шварцвальду. В Україні поширений у Поліссі, Розточчі, Карпатах та подекуди на пн. лісостепової смуги.
    Чисельність і причини її зміни: На початку 1970 рр. в Україні нараховано близько 38–42 тис., у 2007 р. — 22,5 тис. ос. (за неповними даними). Зниження чисельності зумовлюють: трансформація біотопів існування внаслідок лісогосподарської та інших видів діяльності, браконьєрство, чинник непокою, особливо у період гніздування.
    Особливості біології та наукове значення: Осілий вид. Заселяє ліси різного типу, проте перевагу віддає деревостанам, у яких переважають береза, ялина, вільха з густим підліском та добре зволоженим грунтом. Моногам. Токує у квітні–травні. Кладка з 3–14 яєць. Насиджування 21–23 доби. Пташенята стають дорослими через 1,5 місяця. Живиться: весною і влітку — зелені частини рослин, квіти, насіння, а також комахи та інші безхребетні; у кінці літа та восени — ягоди; зимою — сережки, бруньки та кінцеві пагони листяних дерев і кущів.
    Морфологічні ознаки: Розміри дорослих птахів: маса — 350–500 г довжина тіла — 350–370 мм, розмах крил — 480–540 мм. Самець зверху сірий з чорнобурими і рудими поперечними смугами. На голові «чуб», над оком червона «брова». Підборіддя і горло чорні, облямовані білою смугою. Воло, груди й черево білуваті з бурими плямами. У самки немає чорної плями на горлі, загальний тон оперення значно рудіший, ніж у самця.
    Режим збереження популяцій та заходи з охорони:Занесено до Додатку ІІІ Бернської конвенції. Слід проводити біотехнічні заходи з поліпшення кормових та захисних властивостей угідь, обмежити антропогенний вплив на біотопи поширення виду, регулювати чисельність ворогів, налагодити штучне розведення з наступною інтродукцією у природне середовище.
    Розмноження та розведення у спеціально створених умовах: Накопичено досвід зі штучного розведення у Росії, Німеччині, Польщі, Швеції тощо.
    Господарське та комерційне значення: В минулому мисливський вид.

  • Пугач Bubo bubo
    Пугач (Bubo bubo (Linnaeus, 1758))

    Таксономічна належність: Клас — Птахи (Aves), ряд — Совоподібні (Strigiformes), родина — Совові (Strigidae). Один з 13-ти видів роду, єдиний вид роду у фауні України.
    Природоохоронний статус виду: Рідкісний.
    Ареал виду та його поширення в Україні: Охоплює майже всю Євразію та Пн. Африку. На території України номінативний підвид B. b. bubo заселяє пн. і зх. р-ни, а пд.-руський B. b. interpositus — сх. (переважно Луганську обл.).
    Чисельність і причини її зміни: В Україні налічують близько 200 пар, з них не менше 110 пар на сх. Європейська популяція виду складає не більше 38 тис. пар. Приблизно на половині постійних гніздових ділянок розмноження не спостерігається, можливо, через те, що один з птахів пари гине. На чисельність негативно впливають переслідування людиною, розлякування самок на ранніх стадіях насиджування (кидають кладку), загибель на ЛЕП.
    Особливості біології та наукове значення: Осілий. Активний у сутінках і вночі. Токування відбувається наприкінці зими. Гніздиться по глухих ярах, берегових урвищах, скельних виходах, рідше в лісах і на болотах. Яйця відкладає в кінці лютого — на початку березня. Гнізда влаштовує на глухих ділянках лісів, байраків чи скельних виходів на землі в нішах, на виступах або під коріннями дерев і чагарників. У кладці 2–5 (частіше 3) яйця. Насиджує самка 33–35 діб. Пташенята виходять з гнізд вже у травні, літати починають лише у другій половині червня. Спектр живлення дуже різноманітний, переважають птахи, дрібні гризуни та їжаки.
    Морфологічні ознаки: Маса тіла — 1,5–4,2 кг, довжина тіла — 600–750 мм, розмах крил — 1600–1880 мм. У дорослого верх темно-бурий з жовтуватими і білуватими плямами, низ вохристий з темно-бурими широкими поздовжніми рисками. Є великі «вушка». Молодий птах має подібне забарвлення.
    Режим збереження популяцій та заходи з охорони:CІTES, Додаток ІІ, Бернської конвенції, Додаток ІІ. ЧКУ (1994). Охороняється на гніздуванні в Карпатському та Поліському заповідниках. Для збереження виду необхідно посилити контроль за незаконним відстрілом у мисливський сезон.
    Розмноження та розведення у спеціально створених умовах: Розмножується у Київському і Одеському зоопарках.
    Господарське та комерційне значення: Відомостей немає.

  • Рись Lynx lynx
    Рись (Lynx lynx (Linnaeus, 1758))

    Таксономічна належність: Клас — Ссавці (Mammalia), ряд — Хижі (Carnivora), родина — Котові (Felidae). Один з 4-х видів роду, один вид роду в фауні України.
    Природоохоронний статус виду: Рідкісний.
    Ареал виду та його поширення в Україні: Охоплює Карпати, Скандинавський п-ів, Сх. Європейської рівнини, Сибір і Далекий Схід. В Україні номінативна форма поширена на території Полісся — окремі р-ни Волинської, Житомирської, Київської, Рівненської, Чернігівської обл. Територія Українського Полісся фактично являє собою найбільш пд. периферію рівнинної популяції рисі в Європі. Карпатська трапляється на території Львівської, Закарпатської, Івано-Франківської, Чернівецької обл. До XIX ст. вид був поширений в Карпатах, Поліссі, Лісостепу і Степу.
    Чисельність і причини її зміни: Наразі в Карпатах чисельність оцінюється в 350–400 особин. На території Полісся — до 80–90 особин.
    Причини зміни чисельності: деградація місць існування, фрагментація ареалу, збіднення кормової бази та браконьєрський відстріл.
    Особливості біології та наукове значення: Біотопи: широколистяні, мішані та шпилькові ліси, часто з підліском. На території Полісся індивідуальні території рисі нерідко частково приурочені до болотяних ділянок. В гірських районах для виду характерні сезонні вертикальні переміщення. В раціоні рисі основними компонентами є косуля, заєць-русак, мишоподібні гризуни, птахи. Спосіб життя переважно присмерековий та нічний. Народження кошенят припадає на травень. У виводку зазвичай двоє–троє кошенят. Для виду характерна виражена антропофобність.
    Морфологічні ознаки: Має відносно коротке тіло, довгі міцні лапи з великими ступнями, круглу голову з короткою шиєю, трикутні вуха з китицями, яскраві лицьові баки і короткий хвіст з тупим чорним кінчиком. Забарвлення хутра варіює від рудуватого до попелясто-сірого з різним ступенем вираженості плямистості.
    Режим збереження популяцій та заходи з охорони :Вид занесений до ІІ видання ЧКУ (1994), Червоного списку МСОП, CITES, і як вид, що підлягає охороні, до Бернської конвенції. Ефективні заходи охорони: збереження і заповідання первісного середовища існування виду, екопросвітницька робота з населенням та нівелювання чиннику непокою, підвищення чисельності видів-жертв, боротьба з браконьєрством.
    Розмноження та розведення у спеціально створених умовах: Наразі факти розмноження в зоопарках України невідомі. В зоопарках Європи розмножується.
    Господарське та комерційне значення: В минулому — мисливський вид.

  • Саламандра плямиста Salamandra salamandra
    Саламандра плямиста (Salamandra salamandra (Linnaeus, 1758))

    Таксономічна належність: Клас — Земноводні (Amphibia), ряд — Хвостаті земноводні (Caudata), родина — Саламандрові (Salamandridae), рід — Саламандра (Salamandra).
    Природоохоронний статус (категорія «Вразливі види»); Додаток III Конвенції про охорону дикої флори і фауни та природних середовищ існування в Європі (категорія «Види, що підлягають охороні») та Червона книга хребетних Міжнародного союзу охорони природи (МСОП).
    Ареал виду та його поширення в Україні: Від Іберійського п-ва до пн. Німеччини, Польщі, сх. Прикарпаття, Балканського п-ва. В Україні — у передгір’ях (200−1500 м) та інколи на полонинах Закарпатської, Львівської, Чернівецької, Івано-Франківської обл.
    Чисельність і причини її зміни: В Карпатах щільність дорослих та личинок — від 12–80 до 45–50 ос./км2; в Чернівецькій обл. 8,2 і в Івано-Франківській обл. 4,9−6,3 ос./м2 площі водойми (личинки). Зниження чисельності пов’язано зі змінами біотопів та відловом.
    Особливості біології та наукове значення: З’являються в кінці лютого−березні, розмноження йде майже весь період активності, але найчастіше парування відбувається у червні−липні. Ведуть присмерково-нічний спосіб життя, при підвищеній вологості активні вдень. Мешкають в зволожених лісових біотопах, знаходили на полонинах. Температурний оптимум —17–18°С, інколи активні при 8°С. Зимівля — з жовтня–листопада у порожнинах під коренями дерев, де можуть збиратися до кількох сотень.
    Морфологічні ознаки Тіло інтенсивно-чорне з жовтими плямами, черево однотонно-чорне або коричнюватих тонів. Позаду великих і опуклих очей є привушні залози — паротиди. Тулуб широкий, хвіст коротший від тіла, у січенні круглий. На передніх кінцівках по 4 пальці, на задніх — по 5. Плавальних перетинок бракує. Тіло і хвіст сегментоване 10–12 костальними борознами. Піднебінні зуби у вигляді двох S-подібно вигнутих рядів. Клоака самців більш опукла. Довжина тулуба з хвостом —140–180 мм.
    Режим збереження популяцій та заходи з охорони: Зберігаються на природоохоронних територіях на загальних умовах.
    Розмноження та розведення у спеціально створених умовах: Самець відкладає на ґрунт сперматофор, самка захоплює його клоакою. Вагітність та народження личинок — протягом одного або двох сезонів (відхід вагітних самок на зимівлю — в листопаді, народження личинок по закінченні зимівлі — приблизно у квітні). На високогір’ї самки народжують один раз на два роки, на передгір’ях та низькогір’ї — щороку. Статевозрілість наступає на 3–4 році життя.
    Господарське та коммерційне значення: Відомостей немає.

  • Сипуха Tyto alba
    Сипуха (Tyto alba (Scopoli, 1769))

    Таксономічна належність: Клас – Птахи (Aves), Ряд – Совоподібні (Strigiformes), родина – Сипухові (Tytonidae). Один з 9-ти видів роду, єдиний вид роду і родини у фауні України, представлений підвидом T. a. guttata.
    Природоохоронний статус виду: Зникаючий.
    Ареал виду та його поширення в Україні: Америка, Передня, Пд. і Пд.-сх. Азія, Африка, Австралія та о-ви Океанії. У Європі від Атлантики до центральних обл. України. Зареєстрований на гніздуванні в зх. і центральних обл. України, а також на пн. Одещини. У негніздовий період може з’являтися в інших р-нах країни.
    Чисельність і причини її зміни: Європейська популяція налічує 110–220 тис. пар. В Україні чисельність дуже низька і, ймовірно, далі знижується. Орієнтовно гніздиться до 30 пар. У більшості країн відзначено тенденцію до зменшення чисельності, що обумовлено зменшенням кількості придатних для гніздування місць, загибеллю птахів у суворі багатосніжні зими, збідненням кормової бази, застосуванням отрутохімікатів у сільському господарстві, загибеллю на дорогах.
    Особливості біології та наукове значення: Переважно осілий; зареєстровані кочівлі на значні відстані: у м. Ніжині Чернігівської обл. виявлена особина, закільцьована в Німеччині. Гніздиться в населених пунктах у будівлях і в дуплах дерев. Шлюбний період починається в березні. Кладка (4–8 яєць) з’являється в кінці квітня, термін насиджування — 30–34 дні. Молодь залишає гніздо на 35–45-й день після вилуплення. У роки спалаху чисельності мишоподібних гризунів може мати два репродуктивних цикли. Живиться переважно дрібними ссавцями, птахами і земноводними, значно рідше комахами і павуками.
    Морфологічні ознаки: Довжина тіла — 33–38 см, розмах крил— 85–93 см, маса тіла — близько 300 г. У T. a. guttata забарвлення верху сірувате, низу — іржасте, темні плями виражені і численні. Хвіст рудий. Дзьоб жовтуватий. Райдужна оболонка ока чорна.
    Режим збереження популяцій та заходи з охорони:Внесено у Додаток ІІ Конвенції CITES, переліки Бернської конвенції (Додаток ІІ). ЧКУ (1994). Охороні сприятиме виявлення та збереження місць гніздування, збільшення чисельності можливе завдяки встановленню штучних гніздівель у місцях оселення виду.
    Розмноження та розведення у спеціально створених умовах: Даних не достатньо. Розмножується в зоопарках. Легко звикає до людини.
    Господарське та комерційне значення: Регуляція чисельності мишоподібних гризунів.

  • Сова довгохвоста Strix uralensis
    Сова довгохвоста (Strix uralensis Pallas, 1771)

    Таксономічна належність: Клас — Птахи (Aves), ряд — Совоподібні (Strigiformes), родина — Совові (Strigidae). Один з видів політипного роду; один з 3-х видів роду у фауні України, представлений 2-ма підвидами: S. u. macroura та S. u. uralensis.
    Природоохоронний статус виду: Недостатньо відомий.
    Ареал виду та його поширення в Україні: Охоплює Європу, Азію, від Скандинавії на зх. до Японії та Кореї на сх. Пд. межа ареалу співпадає з пд. межею смуги тайги. В Європі існують реліктові популяції 3-х підвидів, одна з яких S. u. macroura заселяє Українські Карпати. У зимовий період зрідка залітає у Чернігівську, Волинську, Сумську, Черкаську та ін. обл.
    Чисельність і причини її зміни: Один з найпоширеніших видів сов Закарпатської обл., трапляється частіше у букових лісах. Загальна чисельність складає близько 1 тис. ос., яка зростає у зимовий період за рахунок міграцій птахів з пн. Чисельність європейської популяції складає 53–140 тис. ос. У європейській частині Росії, Білорусі і країнах Балтії починаючи з 1960-х рр. зареєстровано ріст чисельності і розширення ареалу на пд.-зх. Причинами зміни чисельності є: незаконне знищення у сезон полювання, вирубування старих лісових масивів. Чисельність залежить також від інтенсивності розмноження мишоподібних гризунів.
    Особливості біології та наукове значення: Осілий птах, який здійснює лише невеликі кочівлі. Займає букові, хвойні та мішані ліси Карпат. Під час зимівлі спускається на Закарпатську рівнину, тримається на старих кладовищах, у дубових і заплавних лісах уздовж рр. Боржави, Тиси, Латориці. Гніздиться у старих гніздах інших птахів у березні–квітні. Строки гніздування дуже розтягнуті. У кладці 4–6 яєць. Насиджує самка протягом 27–29 днів. Поява молоді можлива з другої декади травня по липень включно. Пташенята знаходяться у гнізді біля 30 днів, і ще біля місяця виводок тримається у районі гнізда. Живиться здебільшого мишоподібними гризунами.
    Морфологічні ознаки: Довжина тіла: 50–59 см, розмах крил: до 115 см, маса самців: 540–730 г, самок: 720–1200 г. Забарвлення сіре з темнішими рисками на черевній частині та поперечними темними смугами на хвості. Карпати заселяють дві морфи — темна і світла, які відрізняються інтенсивністю загального забарвлення, до темно-бурого.
    Режим збереження популяцій та заходи з охорони:Знаходиться під охороною Бернської конвенції (Додаток ІІ) та СІТЕС (Додаток ІІ). ЧКУ (1994). Охороняється на території об’єктів ПЗФ Закарпатської, Івано-Франківської, Чернівецької, Львівської обл. Необхідно обмежити вплив фактору непокою у гніздовий період та попереджати браконьєрський відстріл мисливцями.
    Розмноження та розведення у спеціально створених умовах: Відомостей немає.
    Господарське та комерційне значення: Відомостей немає.

  • Тетерук Lyrurus tetrix
    Тетерук (Lyrurus tetrix (Linnaeus, 1758))

    Таксономічна належність: Клас — Птахи (Aves), ряд — Куродібні (Galliformes), родина — Тетерукові (Tetraonidae). Один з 2-х (за деякими класифікаціями, з 4–5-ти) видів роду; єдиний вид роду в Україні.
    Природоохоронний статус виду: Зникаючий.
    Ареал виду та його поширення в Україні: Лісова та лісостепова смуги Європи і Азії. У Зх. та Центральній Європі нині найчастіше трапляється у гірських лісах та на вересових пустищах, де ареал зазвичай має чітко виражений острівний характер. В Україні поширений на Поліссі, у Карпатах та на пн. лісостепової смуги.
    Чисельність і причини її зміни: На початку 1970 рр. в Україні нараховували близько 66,6 тис., у 1980 р. — 20,8 тис., у 2007 р. — 13,3 тис. ос. Найбільша чисельність виду у Житомирській обл. (3426 ос. у 2007 р.). Зниження чисельності зумовлюють: сукцесійні зміни біотопів існування, лісогосподарська діяльність, деградація болотних систем, випасання худоби, браконьєрство, чинник непокою, особливо у періоди токування та гніздування.
    Особливості біології та наукове значення: Осілий вид. Заселяє біотопи, де поєднуються відкриті простори з лісовими масивами. На Поліссі — похідні березняки, осичники, розладнані корінні соснові деревостани по окраїнах боліт, с/г угідь, зрубів тощо. У Карпатах — на висоті понад 800 м н. р. м. на межі лісу та субальпійського поясу. Полігам з груповим характером токування. Токує у березні–травні. Кладка з 4–13 яєць. Насиджування 22–26 діб. Пташенята стають на крило за 5–6 тижнів. Живиться безхребетними (переважно пташенята), ягодами чорниці, журавлини, сережками, бруньками і кінцевими пагонами берези, вільхи, верби тощо.
    Морфологічні ознаки: Маса тіла дорослих птахів: самця — 1100–1400 г самки — 750–1100. Розміри (мм) самця (самки): довжина тіла — 508–708 (470–508), розмах крил — 805–897 (770–800). Самець чорний з темно-синім металічним полиском, над оком червона «брова», на крилі біле «дзеркальце», хвіст ліроподібний. Самка бура, на хвості невелика вирізка.
    Режим збереження популяцій та заходи з охорони:Занесено до Додатку ІІІ Бернської конвенції. Слід заборонити збір ягід, прокладання туристичних маршрутів та випасання худоби у гніздових і виводкових стаціях; регулювати чисельність ворогів виду, особливо бродячих собак і котів; налагодити штучне розведення з наступною інтродукцією у природне середовище.
    Розмноження та розведення у спеціально створених умовах: Накопичено досвід зі штучного розведення у Росії, Німеччині, Польщі, Швеції тощо.
    Господарське та комерційне значення: В минулому мисливський вид, на який заборонене полювання.

  • Тритон карпатський Lissotriton montandoni
    Тритон карпатський (Lissotriton montandoni (Boulenger, 1880))

    Таксономічна належність: Клас — Земноводні (Amphibia), ряд — Хвостаті земноводні (Caudata), родина — Саламандрові (Salamandridae), рід — Малий [гладкий] тритон (Lissotriton).
    Природоохоронний статус: Занесено до ЧКУ (категорія «Вразливі види»). Додатку II Конвенції про охорону дикої фло-ри і фауни та природних середовищ існуван-ня в Європі (категорія «Види, що підлягають особливій охороні»), до Червоної книги хре-бетних Міжнародного союзу охорони при-роди (МСОП).
    Ареал виду та його поширення в Україні: Ендемік Карпат, трапляється у горах і передгір’ях Чернівецької, Івано-Франківської, Львівської та Закарпатської обл.
    Чисельність і причини її зміни: У Закарпатті — весною 20−80 ос. на 100 м берегової лінії, в Івано-Франківській та Львівській обл. — від 18–20 до 143 ос./10 м2, у Чернівецькій та Івано-Франківській обл. від 4,6 до 19,6 ос./м2 площі водойм. Чисельність зменшується при трансформації біотопів, гинуть від автотранспорту при використанні для нересту калюж на путівцях.
    Особливості біології та наукове значення: Початок нересту — з березеня–квітня (передгір’я) до травня–червня (гори), активні до жовтня–листопада. Розмноження — в стоячих і напівпроточних водоймах, активність денна. У липні–серпні полишають водойми, активність присмерково-нічна. На суші шукають прихисток у норах, порожнинах ґрунту, під корчами, вони ж використовуються для зимівлі. Поодинокі особини зимують у воді.
    Морфологічні ознаки: У шлюбний період у самців тіло коричнювато-оливкове (самки дещо світліші), вздовж спини світла смуга, на боках темні плями, черево однотонно-оранжеве до червоного, задні лапи та клоакальні губи майже чорні (в самок жовті), хвіст у самців закінчується ниткоподібним відростком завдовжки 5–8 мм (після нересту — до 1 мм). Забарвлення самок світліше і не таке виразне. Тіло у поперечному січенні квадратно-округле, шкіра на водному етапі гладка, на суші — дрібно-зерниста. Лемешеві зуби у вигляді двох рівнобіжних ліній, які розходяться дистально. Довжина тіла з хвостом — близько 74−83 мм. Ікра (всього 30–80, максимум до 250 ікринок) розміщується самкою по декілька штук (2–5) на листі підводних рослин, метаморфоз — до 3 місяців, інколи зимують на личинковій стадії. Статевозрілість наступає, вірогідно, на 3 році життя.
    Режим збереження популяцій та заходи з охорони: Зберігаються на природоохоронних територіях; спеціальні заходи з охорони відсутні.
    Розмноження та розведення у спеціально створених умовах: Відомостей немає.
    Господарське та комерційне значення: Відомостей немає.

  • Тхір лісовий Mustela putorius
    Тхір лісовий (Mustela putorius Linnaeus, 1758)

    Таксономічна належність: Клас — Ссавці (Mammalia), ряд — Хижі (Carnivora), родина — Куницеві (Mustelidae). Один з 20-ти видів роду; один з 6-ти видів роду в фауні України.
    Природоохоронний статус виду: Неоцінений.
    Ареал виду і його поширення в україні: Майже вся Європа, окрім пн. частини Скандинавського п-ва, значної частини Англії, Ірландії та Балканського п-ва. В Росії зона європейських лісів. Пн. межа ареалу виду проходить посередині Карелії до Архангельська, на сх. до пн. районів Волгоградської обл. В Україні зустрічається повсюдно, крім АР Крим.
    Чисельність і причини її зміни: На сх. України зустрічається частіше за перегузню, в Пн.-Зх. Причорномор`ї — рідкісний вид, в Центральній Україні реєструється спорадично. На заплавних територіях Середнього Дніпра в 2002–06 рр. обліковано не більш 2 особин на о-в. Щільність населення виду тут склала лише 1,4–1,7 особин на 100 га. Змiни чисельностi: в 1930-х рр. заготівля шкурок в Україні була рівні 120 тис. на рік, в 1960-х рр. становила 2–3 тис. Зниження чисельності продовжується і зараз. Причиною зниження чисельності слід вважати як безпосереднє винищення, так і зменшення трофічної бази.
    Особливості біології та наукове значення: Осілий вид. В природних біотопах може рити нори, поселятися в норах інших тварин, використовувати пустоти серед скель, каміння та коріння дерев, купи хмизу, дуплисті пеньки, скирти. Вид з чітко вираженим синантропізмом. В населених пунктах поселяється в присадибних спорудах, на горищах жилих будівель, в купах дров, стодолах. Живиться дрібними ссавцями, птахами. Полює на земноводних, плазунів, при нагоді поїдає рибу, рослинний корм. Може запасати корм. Найбільш типові біотопи — заплава з заливними луками, заростями чагарників та острівного типу деревною рослинністю в долинах річок, плавні. Статевої зрілості досягає у 10–11-місячному віці. Гін і парування відбуваються, в основному, у лютому–квітні. Вагітність 40–42 дні, малята народжуються в травні–червні, зрідка в серпні. Виплод: 2–11, частіше 4–8 малят. Восени сімейні групи розпадаються, і тварини займають індивідуальні ділянки. Зустрічається у відкритих біотопах з заростями чагарників, в берегових урвищах, ярах, острівних і байрачних лісах, садах, парках, в агроценозах поблизу населених пунктів, в лісосмугах. Уникає суцільних лісів.
    Морфологічні ознаки: Приземистий невеликий звір з витягнутим і гнучким тулубом, короткими лапами і довгими гострими кігтями. Довжина тіла — 36–48 см, хвіст короткий, 8,5–17 см, маса — від 1 до 1,7 кг. Живіт, ноги, груди, горло і хвіст чорнобурі. На голові чорна«маска».
    Режим збереження популяцій та заходи з охорони: Занесений до Червоного списку МСОП, і ІІІ додатку до Бернської конвенції. Спеціально не охороняється.
    Розмноження та розведення у спеціально створених умовах: Добре звикає до неволі, проте в Україні не розводять.
    Господарське та комерційне значення: Мисливський вид.

  • Харіус європейський Thymallus thymallus
    Харіус європейський (Thymallus thymallus (Linnaeus, 1758))

    Таксономічна належність: Клас — Променепері риби (Actinopterygii), ряд — Лососеподібні (Salmoniformes), родина — лососеві (Salmonidae). Один з 4-х видів роду, єдиний вид роду у фауні України.
    Природоохоронний статус виду: Вразливий.
    Ареал виду та його поширення в Україні: Річки Європи від крайнього Пн. Сх. і Великобританії до Швейцарії та Румунії. В Україні поширений у гірських ділянках Дністра та його приток та у бас. Тиси.
    Чисельність і причини її зміни: Незначна, подекуди звичайний. Причинами зміни чисельності є порушення гідрологічних умов річок через знищення лісів на прибережних ділянках, вирівнювання річищ, забруднення води, а також неконтрольований вилов.
    Особливості біології та наукове значення: Прісноводна риба чистих, холодних, багатих на кисень вод. Молоді особини тримаються зграями, старші поодинці. Взимку живиться і тримається ділянок річок, що не промерзають. Статевої зрілості досягає на 2–3 році життя. Нереститься з квітня до червня при температурі води 6–10°С, на кам’янистих місцях з швидкою течією. Ікра велика, клейка. Плодючість самок 4–6-річного віку, при довжині тіла 28–34 см і масі 300–500 г, становить 2,8–5,1 тис. ікринок. Молодь живиться комахами, що падають у воду, а також зоопланктоном; дорослі особини споживають молюсків, ракоподібних, комах та їхні личинки, дрібну рибу, іноді ікру риб.
    Морфологічні ознаки: Тіло видовжене, струнке, трохи сплюснуте з боків. Характерною рисою є видовжений і високий спинний плавець. Між спинним та рівнолопатевим хвостовим плавцем розміщений жировий плавець. Голова невелика, у профіль трикутна. Рот маленький, нижній, поперечний. На щелепах є малі, слабкі і ледве помітні зуби. Довжина тіла 20–40 см, зрідка понад 50 см, маса 300–600 г (до 1 кг). Тривалість життя до 7 років. У водоймах з кам’янистим темним дном забарвлення темніше, з піщаним — світліше. Забарвлення спини темно- чи зеленаво-коричнювате, боки світліші, черево жовтаве чи сріблястобіле. Уздовж тіла є бурувато-жовтаві чи фіолетові смужки, численні чорні плями розкидані по спині та боках тіла. На спинному плавцеві є чотирикутні чорні плями, що розміщені паралельними рядами. У період нересту на ньому з’являється оранжевочервоняста оторочка. У молоді на тілі є темнуваті поперечні плями.
    Режим збереження популяцій та заходи з охорони: Занесений до ЧКУ (1994), списків Бернської конвенції і МСОП та Європейського червоного списку. Охороняється у Карпатському БЗ.
    Розмноження та розведення у спеціально створених умовах: Були спроби розводити у рибницьких господарствах Закарпаття. У Зх. Європі розводять.
    Господарське та комерційне значення: Об’єкт здебільшого аматорсько-спортивного рибальства.